Біла ромашка – символ чистих легенів та боротьби із туберкульозо
Щорічно 24 березня світова спільнота відзначає Всесвітній день боротьби з туберкульозом.
В нашій гімназії відповідні заходи щодо проведення Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом, метою якого є підвищення обізнаності про глобальну епідемію туберкульозу і зусилля по ліквідації цієї хвороби.
Серйозною підмогою у боротьбі з туберкульозом стають підвищення санітарної грамотності населення, поглиблення знань про причини виникнення, шляхи поширення, методи запобігання та лікування захворювання.
Реалізація Стратегії реформи шкільного харчування у Вільнотерешківській гімназії імені Івана Михайловича Волочая стало основою для формування здорового суспільства.
4 жовтня 2024 року Кабінет Міністрів України затвердив виділення державної субвенції в розмірі 2 мільярди гривень на організацію гарячого харчування учнів 1–4 класів у 2024 році. На виконання рішення позачерговою 41 сесії 8 скликання Піщанської сільської ради від 23.10.2024 «Про внесення змін в рішення позачергової 39 сесії 8 скликання від 30.09.2024 «Про організацію освітнього процесу в закладах освіти Піщанської сільської ради у 2024/2025 навчальному році» з метою забезпечення учнів 1-4 класів та дітей пільгових категорій якісним, безпечним та збалансованим харчуванням, збереження здоров’я здобувачів освіти, запобігання захворювань органів травлення.
З 4 листопада учні 1-4 класів та пільгові категорії харчуються в шкільній їдальні безкоштовно.
Весняне меню та кваліфіковані працівники закладу створюють затишок та урізноманітнюють страви. Учні з великим задоволенням харчуються в їдальні.
Щоб привернути увагу
суспільства до поезії як до джерела відповідей на багато питань людства, як до
мистецтва, повністю відкритого людям, на 30-й сесії ЮНЕСКО у 1999 році було прийнято
рішення:
21 березня кожного року відзначати Всесвітній день поезії.
Прийнято говорити, що поезія – це
загущеність думки й почуття….. Іван Франко назвав поезію «кристалізацією»
життя; Ліна Костенко пише «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний
дотик до душі»… Символічним знаком поезії, як відомо, є крилатий кінь – Пегас,
адже «крилатість» – одна з важливих її якостей. Поезія допомагає нам жити
разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для
гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення поетичної
творчості, її поширення та перекладу — це ще один із чинників сприяння
культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою
єдністю поета в багатогранних проявах його творчості.
Справжня
поезія — безсмертна. Так, можна заперечити, що мало чого є у світі настільки ж
нетривкого, ніж слова — чи то на папері, чи на камені. Поезія подібна
властивостями до алмазу, але не має його твердості. Однак згадаймо слова героя
великого роману: «Рукописи не горять». І навіть через тисячі років віднайдений
серед пісків пустелі клаптик папірусу зі словами стародавнього поета зберігає
свою силу. Ця поезія приходить до нас через час і простір і торкається нашої
душі так само, як і сучасна. Кажуть, що поезія — це голос істини, голос правди
. Той, хто чує його, здатний піднятися на вершини духу, згуртувати націю,
об’єднати людство.
Поезія лікує, надихає, розчулює, смішить.
Вона не вимагає від вас багато уваги й часу – але якщо ви все ж знайдете для
неї трохи місця у своєму житті – вона вам неодмінно віддячить. Всесвітній день
поезії – гарна нагода попіклуватися про свою книжкову полицю й поповнити її
поезією.
Поезія
єднає. Якщо вам подобаються однакові вірші, цілком можливо, ви станете чудовими
співрозмовниками і друзями. Схожі поетичні смаки говорять про схоже
світовідчуття, а отже, про десятки спільних ниточок, які можуть між вами
протягнутися. Поділіться з друзями улюбленим віршем – і, можливо, відкриєте
когось з дуже неочікуваного боку.
Немає
відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. Поезія залишається
загадкою. Тим більше вона вабить читачів. Навіть той, хто кричить: ― Не люблю
віршів всіляких поетів!‖, мабуть, просто не читав шедеврів. Інакше обов’язково
знайшов би собі поетів до душі.
19 березня 2025 р. день народження Ліни Костенко.
Висока жінка, горда, наче бунт.
Є люди, які ще за життя стають легендами. Навколо них творяться міфи, чутки, перекази, за якими так важко відрізнити правду від вигадки. Вони ж мовчать, оберігаючи свій особистий світ від стороннього ока і впускаючи туди лише близьких і перевірених.
Такою є Ліна Василівна Костенко – поет, публіцист, громадський діяч. А в першу чергу – жінка, яка одного разу написала: «Я вибрала долю собі сама, і що зі мною не станеться, - у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці», - і лишилася на все життя вірною цим словам.
У перші тижні повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році майже 100 тисяч добровольців вступили до лав Сил територіальної оборони ЗСУ.
Згодом до українських добровольців доєдналися іноземні. Указом Президента від 28 лютого 2022 року № 82 з 1 березня 2022 року запроваджено безвізовий режим в’їзду в Україну для громадян іноземних держав, які бажають вступити до Інтернаціонального легіону оборони України, крім громадян держави-агресора. До України прибули добровольці з різних країн світу, щоб стати на захист територіальної цілісності нашої країни.
Смакував каву, найбільше – по-віденськи: не міцну, зі збитими вершками.
Любив сало і борщ. Улюбленим був борщ з сухими карасями, свіжою капустою і приправами.
А ще – страшенно любив дітей. Мемуарист Олександр Афанасьєв-Чужбинський, згадуючи спільні з Шевченком мандри Україною, писав, що поет не раз сідав з дітьми прямо на сільській вулиці, починав розказувати їм казки, співати малечих пісень або робити пищики. У Новопетровському укріпленні, де поет опинився після другого арешту в 1850 році (через донос зі звинуваченням у тому, що носив цивільний одяг, писав і малював), його улюбленицею стала Наталочка - мала донька коменданта Іраклія Ускова.
У молодості Шевченко був богемним чоловіком: сьогодні у нього є багато, завтра – нічого, розповідає Олександр Боронь.
Автопортрети Шевченка
Гроші до нього приходили і йшли. Він малював акварельні портрети, скажімо, за 10 рублів (тоді великі гроші), а іноді не мав нічого, крім чаю. одного разу поет робив свій портрет, дивлячись у відро з водою, бо іншого дзеркала під час експедиції у пустелі не було. Загалом Тарас створив понад 30 автопортретів.
Шевченко зізнавався у щоденнику, що має "незворушну хохлацьку впертість". Інші люди теж це зауважували.
Також поет обожнював театр, навіть брав участь у кількох аматорських спектаклях. Після одного з них до нього підійшов комендант Новопетровського укріплення (Шевченка примусово заслали туди служити солдатом) Антон Маєвський:
– Щедро тебе, Тарасе Григоровичу, обдарував Бог, – сказав офіцер, –ти і поет, і художник... та ще, як з’ясувалось, і актор. Шкода тільки, що не дав Він тобі щастя!
Ще в часи життя Шевченка його "Кобзар" зачитували до дірок, каже Боронь:
– Багато хто з українських панянок вивчав українську мову, щоб читати його поезію. Вона мала свій чар.
"Кобзар" тогочасна цензура встигла "почистити", але поширювалась позацензурна поезія:
– Шевченко сформував, підніс свого читача. І так поступово творився культ, на який накладались легенди і перекази.
Наприклад, що поет не помер, що визволить народ з кріпацтва, що цар дав кріпакам волю тільки через нього.
Секрет Шевченка – у позачасовості. Мало поезій переживають свій час, розповідає дослідник.
– Відкрийте поезію Шевченка – написана ніби зараз. Дивуюся, як написано так узагальнено і містко, що можна будь-коли його читати і це буде накладатися на будь-яку політичну ситуацію.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА (ЛАРИСА КОСАЧ) 25 лютого 1871 - 1 серпня 1913рр.
"Цікавинки" та легенди
1. На честь письменниці названо астероїд "2616 Леся" (2616 Lesya).
Його відкрили 28 серпня 1970 року. Він знаходиться між орбітами Марса та Юпітера.
2. Герой "Лісової пісні" дядько Лев жив насправді.
Його дім був у Нечимному (урочище біля села Скулин), і Лариса Косач у 13 років гостювала у нього три дні. Він мав в урочищі літню хату, щоб випасати худобу, знав легенди про мешканців лісу – це й лягло в основу того, що у шкільній програмі дітям розповідають, ніби маленька Лариса бігала вночі у ліс і під враженнями від того створила фольклорний твір.
3. Псевдонім Леся Українка виник не випадково. У родині Ларису називали також Леся, Зея, Мишолосія, поєднуючи ім'я Лесі та її старшого брата Михайла.Українку ж письменниця запозичила у свого дядька, якого обожнювала, – Михайла Драгоманова. Він послуговувася декількома підписами, одним із яких був Українець.
4. Перші вірші Лариси Косач були надруковані під псевдонімом.
У 1884 році в галицьких україномовних часописах "Зоря" та "Дзвоник", у часи дії в Російській імперії Валуєвського циркуляра та Емського указу, які забороняли українську мову. Тож підпис Леся Українка – це була позиція.
5. Рояль Лесі Українки В України є три найбільш раритетні роялі. Рояль Терещенків у Національному музеї історії України, рояль Рубінштейна в Одеському будинку вчених та рояль Лесі Українки у селі Колодяжне. Рояль Лесі Українки стоїть у "блакитній" кімнаті "Білого" будиночку музею-садиби.
6. Музей-садиба – не зовсім той будинок, де жили Косачі.
У їх садибі було три будинки – основний, де жила родина, і два літніх: "Білий" називався Лесиним, адже його побудували для неї, та "Сірий", де жили її батьки з іншими дітьми. У 1932 році молодший брат Лесі Микола продав сірий будинок Архипу Федчуку. І коли після Другої світової війни на території садиби почали створювати музей, то Архип з дружиною розібрали сірий будинок і збудували з нього собі нову хату на іншій ділянці. Для музею побудували точну копію сірого будинку. Основний будинок теж не зберігся – під час війни його розібрали, скоріш за все, на будівництво оборонних споруд.
Але Лесин будиночок вцілів. У 1920 році Микола Косач продав його місцевому селянину Пилипу Селюку. Водночас шанувальники Лесі Українки, особливо жіноцтво на західній Україні, постійно говорили про те, що потрібно садибу викупити і створити у ній музей. У травні 1941 року виконком Волинської обласної Ради ухвалив рішення організувати в Колодяжному музей. Але почалася війна. Під час військових дій споруда постраждала – було зруйновану одну з кімнат, а сам будинок спустошено.
Музей у Колодяжному почав створюватися завдяки зусиллям місцевого населення – вони відремонтували білий будинок, зібрали речі для виставки.
7. Нащадки Лесі Українки живуть за межами України.
У Швейцарії мешкає Роберто Гааб, внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської. Ось його сторінка у Facebook.
У США живе Ольга Лутон-Петрова. Вона внучата племінниця, онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової. Інформація про нащадків Миколи, Михайла та Ольги Косачів втрачена. Єдиний родич Лесі Українки, що похований в Колодяжному, – її молодший брат Микола. Він помер 1937 року. Прямих нащадків у Лариси Косач не було.
8. Є легенда, що на території колишньої садиби Косачів захований скарб.
Міф міг виникнути через те, що Косачів вважали заможною родиною. Вони мали 500 гектарів землі включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду, тримали найманих робітників. На території володінь розташовується Лесин кадуб – джерело й криниця. Є легенда, що раніше там росла верба, змальована в "Лісовій пісні". І це вже більш схоже на правду, ніж історія про скарб.
9. Дерево Лесі Українки ще пів року тому було у Луцьку.
Біля В’їзної вежі замку Любарта стояв ясен. Йому було 150-200 років, – одне з найстаріших дерев міста. Існує міська легенда, що саме під ним маленька Леся написала першого вірша. Останні роки дерево хворіло, хилилося, його цементували й лікували. Остаточно воно було втрачене проти ночі 30 червня 2020 року. У місті був буревій, який зламав ясен.
10. Леся Українка сварилася з матір'ю не лише через свої почуття до Сергія Мержинського.
Шлюб з Климентом Квіткою був укладений проти волі Олени Пчілки. Климент був на дев'ять років молодший за Ларису і не мав статків, тому родина Косачів не сприймала його. Однак пара у 1901 році почала жити разом, і лише у 1907 році повінчалася. Церемонія пройшла без свідків та гостей. Леся Українка сповістила батьків про подію листом.
В гімназії оформлено виставку до дня народження Лесі Українки та проведено конкурс читців віршів Лесі.
.jpeg)
